І художниця, і поетеса

"Немов той птах,  ти відлетіла з гнізда,

 в прозорі небеса..."

25 років тому, а саме 1 квітня 1994 року передчасно  пішла з життя талановита чернівецька художниця і поетеса Любов Олександрівна Ревуцька.  Її знали передусім, як художницю: ліричну, глибокодумну, з проникливим поглядом, яка вміла  в буденному побачити дивосвіт життя, природи.  А ще, вона писала вірші. Її рядки - то гімн Життю, її величності Людині, вічно юній і бажаній Любові. Вона кохалася у мелодії Чайковського, захоплювалась "диханням весни" Левітана...  

Я пишу тебе звездой ночной,

Я пишу тебе рассветом нежным,

Ты, как ветер тихий, голубой,

Ты мой сон печальный и мятежный.

Первыми цветами я пишу,

В капельке дождя тебя рисую,

Я в твои глаза весной гляжу

И весенним ливнем за тобой бегу я.

Для горя мне мало надо:

Чьего - то холодного взгляда,

Чьего - то недоброго слова,

Чьего - то сердца чужого.

Да ветра колючего, злого.

Для счастья мне много надо:

Хорошего друга рядом

С улыбкой теплого взгляда.

Для счастья мне много надо:

Мне надо рассвет горящий,

Мне надо звезду летящую,

Летящую в море нежное,

Всесильное и безбрежное.

Мне очень Чайковского надо,

Мелодию зимнего сада,

Дыханье весны Левитана,

Иначе счастливой не стану.
Для счастья мне много надо...