Український письменник, літопискць свого покоління - Ю.К. Смолич

8 липня  виповнюється 120 років від дня народження Юрія Корнійовича Смолича. Народився письменник  третьою дитиною в родині гімназійного вчителя Корнелія Смолича.

 У 1911—1913 роках навчався в Кам'янець-Подільській гімназії. По закінченні Жмеринської чоловічої гімназії (1913—1917) навчався в Київському комерційному інституті (1918).

Друкувався з 1917 року, як театральний критик — з 1923-го, як прозаїк — з 1924-го. 

Член літературної Спілки пролетарських письменників «Гарт» (1923—1925). Перша збірка оповідань «Кінець міста за базаром» вийшла 1924 р., відтак з'явилися збірки «Неділі і понеділки» (1927), «Мова мовчання (Кримінальна новела)» (1929),  та інші.

 В 1920-х роках  Смолич став одним з основоположників фантастичної прози в українській літературі, поклавши початок цьому жанрові романом «Останній Ейджевуд» (1926). Далі були романи «Півтори людини» (1927), «Господарство доктора Гальванеску» (1929), трилогія «Прекрасні катастрофи»: «Четверта причина» (1932), «Ще одна прекрасна катастрофа» (1932), та «Що було потім» (1934). З кінця 1920-х років Смолич звертається до жанру сатиричного роману з елементами «химерної прози»: «Фальшива Мельпомена (Піші аргонавти)» (1928), «По той бік серця» (1930), «Сорок вісім годин» (1933).

До найкращих творів Смолича другої половини 30-х років належить автобіографічна трилогія «Наші тайни» (1936), «Дитинство» (1937), і «Вісімнадцятилітні» (1938).

Подіям Другої світової війни присвячено його романи «Вони не пройшли» (1946), «Ми разом були в бою». У 1950-х pp. Смолич звертається до подій громадянської війни в Україні: «Світанок над морем» (1956) та дилогія «Мир хатам, війна палацам» (1958) і «Реве та стогне Дніпр широкий» (1960). Це публіцистичні романи-памфлети про колишніх колег — діячів УНР, їхня мистецька вартість зведена нанівець гротесковим стилем політичної агітки.

Юрій Смолич як письменник  також  реалізувався в жанрі спогадів. Його найвище літературне досягнення — мемуарна трилогія «Розповідь про неспокій» (1968), «Розповідь про неспокій триває» (1969) та «Розповіді про неспокій немає кінця» (1970), а також окремі книги «Я вибираю літературу» (1970) та «Мої сучасники» 

Працював кореспондентом газети «Известия» по Україні (1946), у Берліні як член Комітету за повернення на Батьківщину (1959). Голова правління, а з 1970 року президент Товариства культурних зв'язків з українцями за кордоном «Україна» (1960—1976).

Голова правління Спілки письменників України (1971—1973), секретар правління СП СРСР (1971—1976). Делегат з'їздів КПУ (1971, 1976), профспілок УРСР (1972), депутат Верховної Ради УРСР двох скликань. Лауреат багатьох міжнародних, урядових республіканських і всесоюзних нагород. Герой Соціалістичної Праці (1970). Нагороджений двома орденами Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани», чотирма медалями, Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР.

Після війни мешкав у Києві, в будинку письменників Роліт, з 1956 р. — в будинку на вул. Заньковецької, 5/2, на фасаді якого йому встановлено пам'ятну дошку. Похований на Байковому цвинтарі (ділянка № 2).

 В  нашій бібліотеці ви  можете ознайомитись із творами  письменника.  До зустрічі!