85 років від дня народження Петра Палія

          А дай мені, Боже Великий,

                      В людині людиною бути!

                                     

                                                                                                 Я так живу, як можу жити,

                                                  Ніщо ні в кого не прошу.

                                                 Мені б лиш ручка й чистий зшиток,

                                                 А я рядочки напишу…   

          

Його творчість ніколи не залишалась непоміченою.

Бо не лукавив перед Богом і Словом.

 Більш ніж  шістедесят років віддав літературній діяльності.

Його думки з під пера лягали золотими сяючими  і надзвичайно правдивими іскрометними рядками не лише на папір, а й западали в людські душі.

14 грудня  в  читальній залі міської бібліотеки – філії №21 відбулася година –пам’яті відомого українського  поета, члена НСПУ, лауреата премії ім. Дмитра Загула, нагородженого Почесною відзнакою НСПУ -  П.П.Палія,   якому б цього дня  мало б виповнитись 85 років. 

Його подвижницьке життя було «воістину помножене і на випробування, і на мужність», які він долав гордо, бо, без перебільшення , був сильний духом і талантом, хоч в серці часто бунтувало вільнодумство, бо походив з роду Паліїв, з генів яких передався Петру бунтівний дух і нетерпимість до несправедливості, за що колись поплатився життям його дід Павло. 

 Не вернувся із каторги дід -

Паліями прозвали наш рід.

Лиш село називають Козлів,

А чому б не село Паліїв.

Своє життєве кредо Петро Панасович  висловив у вірші:

Живи не плоттю – розумом живи,

Щоб міг сказати мертвим і живим:

Усе зробив та іншим все віддав,

Хоч сам в житті  у цьому бідував.

Летів до сонця і шукав наснаг,

Не думав про посмертний саркофаг.

Тебе благословляв повсюди хрест,

Прожитий день – то був твій  Еверест…

 Творчість поета завжди була на виду і на  слуху.

У його книгах, починаючи з першої поетичної збірки  «Пісня з Карпат», яка вийшла друком у Києві у видавництві «Молодь» ще 1958 – го  року, і у всіх наступних - «Березіль», «Повнодення», «Живу тобою, радосте», «Син», «Заграю на обірваній струні», «А за Брусницею, а за криницею…», «Прощання з птицями», «Пливуть поволі білі лебеді, Мій сум гойдають на крилі», «Одкровення», «Їхав я на білому коні», «Стріли пам’яті»  відчутне високе симфонічне звучання людської душі.

На першому місці, а це просліджується із книги до книги – тема любові, болю і віри за Україну, висока, душевна і сердечна жага національної самосвідомості, тема Матері,  противоборство  добра і зла, правди й олжі, про високу відповідальність бути людиною, про гармонійності у взаєминах людини з природою.  Не чужою були для нього гумористична усмішка і сатира та ще багато інтимно – заглиблених тем у пошуках Світла, Правди, Благословення.

 Хвилиною мовчання пом’янули  світлу пам'ять Петра Панасовича  його друзі, побратими по перу -Ю.Г.Тирон, В.В. Васкан, В.Т.Джуран, М.С.Лютик, В.Г.Демченко, Г.П.Шевченко, Ю.С.Гусар, М.Ф.Брозинський, дружина письменника М.Д.Палій та читачі бібліотеки. Було сказано багато добрих, щирих слів на його згадку. 

Учні 8в класу ліцею №4  Прокопчук Єлізавета, Свинарчук Юрій, Кравченко Анастасія, Мудрак Анастасія, Прокопчук Аннета, Хмельовський Володимир  під керівництвом вчителя Є.Т.Ванзар,  долучилися до творчості поета, читали його вірші « Є така країна – Україна», «Віще». «Добридень,  хато!»,  «Вікна», «Україні». «Гуцул», «»Добре мамо моя», «Там, де гаснуть зорі», «До України», «А як без мене світ цей буде» та інші.

Учасники заходу мали змогу ознайомитися з книжковою виставкою «Летів до сонця і шукав наснаг» на якій представлені

поетичні збірки різних років письменника, статті, спогади.